День народження Т.Г.Шевченко

"Ми  пам'ятаємо  тебе  Тарасе"

        9 березня відзначається День народження українського поета та художника, видатного сина нашого народу – Тараса Григоровича Шевченка. Ім’я Кобзаря знають на всіх континентах: його твори перекладено майже усіма мовами світу, в багатьох країнах йому встановлено пам’ятники, а  на його честь  названо міста, площі, вулиці, театри, навчальні заклади. Слово великого поета живе і надихає  нас донині.

Вірші Тараса Шевченка для дітей з ілюстрованої Збірки "Вечірня зіронька" 

ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ

Зa сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає,

І сонце спатоньки зове

У синє море; покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину...

Очам любо... Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись.

І ждеш його, того світу,

Мов матері діти!

МІЖ ВЕРБАМИ НАД ВОДОЮ

І досі сниться: під горою

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться, вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: — Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ, ГОРИ ЧОРНІЮТЬ

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА.

Тече вода з-під явора 

Яром на долину, 

Пишається над водою

Червона калина; 

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та по-під горою;

Хлюпощуться качаточка 

По-між осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними, 

Ловить ряску, розмовляє 

З дітками своїми.

Тече вода край города −

Вода, ставом стала; 

Прийшло дівча воду брати, − 

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти, 

Порадитесь, кого б то їм

Своїм зятем звати?

ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ

Зоре моя вечірняя.

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась.

САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати.

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

ПОПРОЩАЛОСЬ ЯСНЕ СОНЦЕ

Попрощалось ясне сонце

З чорною землею.

Виступає круглий місяць

З сестрою зорею...

І темний гайок зелененький,

І місяць з зорями сіяв,

І соловейко на калині

То затихав, то щебетав...

ЧЕРВОНИЙ МІСЯЦЬ АЖ ГОРИТЬ

Червоний місяць аж горить,

З-за хмари тихо виступає.

І ніби гори оживають.

Дуби з діброви, мов дива,

У поле тихо одхожають.

І пугач пуга, і сова

З-під стріхи в поле вилітає,

А жаби крякають, гудуть.

Дивітесь, очі молодії,

Як зорі Божії встають, 

Як сходить місяць, червоніє...

Дивітеся, поки вас гріє,

А зорі спати не дають.